Якими були українські весілля 100 років тому? (фото)

На початку ХХ століття дівчата в Україні виходили заміж у юному віці [15-18 років]. До слова, хлопці теж одружувалися юними – у 18-20 років. Традиційно, весілля влаштовувались тоді, коли ставало значно менше роботи на полі, тобто – восени. Наймасовіші весільні гуляння в році тривали від Спаса [19 серпня] до Покрови [14 жовтня].

Дуже часто шлюби укладалися не через взаємні почуття молодих людей, а по домовленості батьків [сватів]. Саме тому в українських народних піснях так багато сумних історій про кохання. І організацією весілля займалися не майбутні наречені, як тепер часто буває, а старости. Свою лепту вкласти мали право також батько, хрещений тато і дядько нареченого. А ось дядько нареченої таких почестей був позбавлений.

Старші люди розповідають, що бувало таке, що старости брали молодого і їздили по селах в пошуках гідної для нього нареченої. Заїжджаючи в село, вони шукали працьовиту, красиву і розумну дівчину, не менш важливим був і її фінансовий стан. Не знаходячи достойної, старости їхали у наступне село.

Відомо, що молодята могли жити з батьками лише у тому випадку, коли одружувався наймолодший син. Його дружина йшла за невістку і обоє залишалися в батьківській хаті, щоб потім глядіти стареньких батьків. Старші і середні сини таких «почестей» не мали, вони повинні були збудувати собі власний дім і аж тоді могли одружуватися.

Велику роль у весільній церемонії займало приготування святкового одягу наречених. У кожному регіоні України були стосовно нього свої традиції, проте, дещо було спільним – на початку ХХ століття українські хлопці та дівчата одружувались в етнічному вбранні.



Дівчата позичали коралі та інші коштовності у своїх подруг та родичів, щоб мати в майбутньому достаток в сім'ї. на головах у наречених були віночки, в які обов'язково вплітали барвінок. Українці вірили, що він приносить щастя молодій. Часом у молодої вся голова була вкрита барвінком.

У містах же була інша «мода». Міські наречені одягали на весілля білі сукні. Особливо цінувалися плаття з шовку.



Часто таке вбрання шили на замовлення у знаних кравчинь. Іноді навіть привозили з-за кордону. Дівчата замість вінків тут одягали на голову фату. Вважалося, що чим довша фата, тим довше триватиме щасливий шлюб. У волосся нареченій вплітали квіти, а на руки одягали білі рукавички.

Ті ж наречені, що жили в місті і були не надто заможними, на своє весілля одягали блузу та спідницю.



Як свідчать розповіді, такий вигляд нареченої часто розчаровував батьків та гостей зі сторони нареченого. Чоловіки ж в день свого весілля одягали тут білі сорочки, класичні штани і приталений фрак. А на його комір прикріплювали маленький букет квітів [він мав бути виготовлений з тих же квітів, що були вплетені у волосся молодої].

Після вінчання молода пара їхала робити весільні фото у студію. Таке задоволення могли дозволити собі не всі, адже воно було не з дешевих. Знімки і весільна сукня береглись в сім'ї все життя і часто передавалась від матері до дочки.