Як українці колись святкували Різдво?

Ще декілька сотень років тому українці святкували Різдво по-іншому, зокрема Новий рік припадав на 1 березня. Саме тому у відомому на увесь світ "Щедрику" співають "прилетіла ластівочка, стала собі щебетати".

Дослідники досі не з'ясували, яка точна дата народження Ісуса Христа, та орієнтовно це – середина грудня.

Ще 100 чи 200 років тому українці святкували народження Ісуса Христа за іншим календарем.

"На Лемківщині (це територія Карпат – 24 канал) довгий час, попри те, що було введене християнство, збереглося давнє язичництво, тому поєднались язичницькі та християнські звичаї. Колись у давніх русичів-язичників Новий рік відзначався 1 березня, тоді, коли починався новий землеробський цикл", – розповіла дослідниця Марія Горбаль.

Авторка книги "Різдвяна обрядовість лемків" пояснила, що дату народження Ісуса 25 грудня визначили на Ефеському соборі 431 року. Адже це дата зимового сонцестояння – "народження нового (весняного) сонця", "відродження природи", збільшення тривалості світлового дня.

Кандидатка історичних наук Інституту народознавства НАН України Леся Горошко-Погорецька пояснила, що в давні часи:

- на Бойківщині та Лемківщині люди на Святвечір ходили вмиватись до потоку;
- навіть якщо було холодно – йшли босі й вели з собою дітей.

Вважалось, що це потрібно, щоб впродовж року бути здоровими як вода.

"Пізніше вже вмивались водою в хаті з копійками. Час започаткування цієї традиції невідомий, адже перші записи датовані 1777 роком", – пояснила дослідниця.

Причому більшість звичаїв, яких ми дотримуємось, мають дохристиянське походження – їм понад 2 тисячі років. Наразі відомо, що традиція купання існувала у різних варіаціях:

- у Карпатах дівчина на Святвечір могла роздягненою купатись у річці, щоб бути жаданою та бажаною, щоб її приходили сватати;
- на Лемківщині навіть господар з господинею могли йти до потоку вмиватись разом, впрігшись в ярмо, щоб не розлучатись продовж життя.

Директорка Історико-краєзнавчого музею "Сколівщина" Тетяна Зінкевич пригадала, що її бабця на Бойківщині запрошувала всіх до вмивання освяченою водою.

"Після цього брала на лопатку грані (розжарене у вогні вугілля чи дерево – 24 канал) та сипала на неї зернятка ялівцю. Він має дуже приємний запах, тому бабця кожного члена сім’ї підкурювала", – розповіла Зінкевич.

Солом'яний павук як символ заснування світу
Перед цим у хаті на повалі, тобто на стелі, підвішували солом'яні павуки. Їх робили з соломи на кінському волоссі. За словами Зінкевич, вони за формою подібні до дерева життя. Наразі цих солом'яних павуків вміють робити деякі жінки.

"Павука не можна вбивати, адже саме він затягнув павутиною вхід до печери та врятував Ісуса (мовиться про легенду, коли, ймовірно, Ісус тікав від переслідувань – 24 канал). Сама павутина в часи дохристиянства асоціювалась з заснуванням світу. Так, щороку павуки нібито снують павутину та засновують світ", – пояснила Леся Горошко-Погорецька.

Саме тому наші предки вірили:

- ті, хто стояв під павуком – могли одужати, зачати й народити дитину;
- вважалось, що солом'яний павук стягував все недобре в хаті;
- тому потім їх спалювали.

Дідух

За словами Лесі Горошко-Погорецької, кутя, дідух – це все архаїчні та, ймовірно, навіть далеко дохристиянські традиції.

"Традиція дідуха – найвідоміша, проте дідухом його почали називати пізно. Раніше говорили сніп, снопок, коляда, господар, навіть зафіксовані назви Ісус й (зауважте!) Дід Мороз. Проте найчастіша назва – дідо", – розповіла дослідниця.

Дідухом навіть могли називати солому на долівці. Його, так би мовити, годували – біля нього ставили їжу, адже він втілював померлих пращурів. У деяких місцевостях діда потрібно було зберігати, в інших – виносити після Святвечора.

Марія Горбань розповіла, що для лемків має значення використання так званого діда, дідуха – вівсяного чи житнього снопа. У деяких місцевостях Лемківщини його називали просто сніп, подекуди – новорічний показник. Лемки його тримали в хаті аж до Старого Нового року, тобто 14 січня.

12 страв та керечун

Леся Горошко-Погорецька розповіла, що 12 страв не є обов'язковими для святкового столу.

"Насправді люди розповідали – коли були нестатки, то мало бути хоча б 3 страви, подекуди – 7 чи 9. Ще одною міфологемою є пампухи на столі – їх не готували предки, адже вони не пісні, там багато олії", – розповіла етнологиня.

За словами директорки музею "Сколівщина", перед вечерею дід ставив сокиру на поріг – щоб злі сили не зайшли додому.

Завдяки гострому металу, вона мала відлякувати злі сили, щоб не йшли в хату нечисть та ворог,
– розповіла Зінкевич.

Також на Бойківщині на Святий вечір:

- дід насипав сіно під стіл – туди залазили діти та кудкудакали, кукурікали, мукали та мекали – це мало прикликати худобу до хати. Їм для заохочення у сіно кидали копійки та солодощі;
- у пироги ховали копійки – їсти їх починає перший ґазда. Всі дуже радіють, якщо йому першому випаде копійка, а якщо комусь з членів родини – тоді рік буде щасливим.